Історія Бургас

Земля навколо трьох озер була фракійською задовго до того, як стала чимось іншим. Тутешні племена рибалили в лагунах, добували сіль і використовували гарячі джерела в глибині країни, на території нинішнього Ветрена, де навколо джерела стояв святилище.

Золото та бронза в археологічному музеї в центрі походять переважно з цього світу: похоронний інвентар, вотивні таблички та кінська збруя народу, який не залишив міст у цій бухті.

Римляни побудували своє місто подалі від відкритої бухти. Deultum, заснований як колонія для армійських ветеранів на річці Средецька на південний захід від сучасного міста, був адміністративним центром цього узбережжя; його руїни є археологічним заповідником у Debelt.

Ближче до міста гарячі джерела стали Aquae Calidae — курортним містом з банним комплексом, що приваблював відвідувачів з усієї провінції. Джерело ніколи не пересихало: через п'ятнадцять століть Сулейман Пишний побудував над ним свою власну лазню, і ця будівля стоїть досі.

Візантійське та середньовічне болгарське правління залишило невеликі фортеці та дозорні вежі навколо затоки, а не місто. Назва Бургас зазвичай походить від цих веж — від грецького pyrgos та його латинського еквівалента burgos.

Торгівля та влада на цьому узбережжі належали містам-портам з мурами: Mesembria, що є Несебром, та Apollonia, що є Созополем. Обидва ще існують, і обидва розташовані за півгодини їзди.

За часів османського панування поселення на березі затоки було скромним місцем рибалок і солекопів, затьмареним Анхіалосом — сьогоднішнім Поморієм — вище по узбережжю. Сіль з лагун була єдиним значущим експортом.

Цю сіль досі збирають з тих самих басейнів на Атанасовському озері тим самим методом, що робить її найстарішою безперервною галуззю в районі.

Після 1878 року місто опинилося в автономній провінції Східна Румелія і приєдналося до Болгарського князівства після об'єднання 1885 року. Однак містом його зробила інфраструктура: залізниця вглиб країни, а потім порт.

Комерційний порт відкрився в 1903 році і змінив усе — зерно і сіль назовні, вугілля і машини всередину, і клас купців, який розпланував вулиці та побудував будинки, повз які ви сьогодні проходите на Bogoridi.

Морський сад був закладений вздовж скелі з 1910 року за проектом садівника Georgi Duhtev, і він визначив характер міста: парк, а не площа, є місцем, де збирається Burgas.

Між війнами місто зростало на рибі, солі та судноплавстві, а також набуло будівлю казино, купальні та набережну, які досі обрамляють берегову лінію.

Соціалістичні десятиліття перетворили Burgas на індустріальне місто. Нафтохімічні заводи на північний захід від міста, побудовані з початку 1960-х років, стали найбільшим нафтопереробним заводом на Балканському півострові, а райони збірних блоків — Lazur, Izgrev, Slaveykov, Meden Rudnik — були зведені для розміщення робочої сили.

Населення збільшилося в кілька разів за одне покоління. Більшість людей, які сьогодні живуть у Burgas, живуть у цьому місті, а не в купецькому.

З 2000-х років місто витрачає свої гроші на набережну: відбудовано пірс, розширено парк, старі портові склади перетворено на культурний квартал, озера захищено та пронизано велосипедними доріжками, а аеропорт у Sarafovo перетворився на справжні ворота.

Arena Burgas, критий зал, який прийматиме конкурс, належить до тієї ж програми — місце, побудоване для міста, яке вирішило бути місцем призначення, а не містом-нафтопереробником.

У травні 2027 року Burgas стає містом-господарем Пісенного конкурсу Євробачення. Для міста, яке отримало гавань лише у 1903 році, проведення найбільшої живої музичної події у світі є неабиякою справою.

Це також перший раз, коли більша частина Європи уважно подивиться на цю ділянку узбережжя. Те, що вони знайдуть, — це молоде місто на дуже старій землі — що є всією історією цієї сторінки.